ПРАВА ДИТИНИ В УКРАЇНІ

%d0%ba%d0%be%d0%bd%d1%81%d1%82%d0%b8%d1%82%d1%83%d1%86%d1%96%d1%8f-%d0%be%d1%81%d0%bd%d0%be%d0%b2%d0%bd%d0%b8%d0%b9-%d0%b7%d0%b0%d0%ba%d0%be%d0%bd-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b8-1Кожен член суспільства має права. Оскільки дитина є повноцінним членом суспільства, вона також має свої права, деякі особливості реалізації яких обумовлені виключно тим фактом, що її фізична та розумова незрілість потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист. В залежності від віку дитини, законодавством передбачено різний обсяг та механізми реалізації її прав. Повноцінний та дієвий захист прав дитини є обов’язком держави.

Основним міжнародним документом, який регулює відповідне питання є Конвенція про права дитини від 20.11.89. В українському законодавства основними правовими документи з цього питання є – Конституція України, Сімейний кодекс України (далі – СК України), Закон України «Про охорону дитинства», Цивільний кодекс України (далі – ЦК України).

Хто має статус «дитини»?

За загальним правилом згідно з зазначеним вище міжнародним та українським законодавством дитиною є особа віком до 18 років (тобто до досягнення нею повноліття). Малолітньою вважається дитина до досягнення нею 14 років, а неповнолітньою – у віці від 14 до 18 років (ст.6 СК України).

Які загальні права дитини?

Серед загальних прав дитини, які гарантуються міжнародним та національним законодавством, як правило виділяють наступні:

– право на життя;

– право на охорону здоров’я і безоплатну кваліфіковану медичну допомогу;

– право на безпечні умови для життя і здорового розвитку;

– право на ім’я та громадянство;

– право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку;

– право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності;

– право на свободу совісті та релігійних переконань;

– право на отримання інформації, що відповідає її віку (в тому числі право на вільний пошук, отримання, використання, поширення та зберігання інформації в усній, письмовій чи іншій формі, за допомогою творів мистецтва, літератури, засобів масової інформації, засобів зв’язку (комп’ютерної, телефонної мережі тощо) чи інших засобів на вибір дитини);

– право на звернення (зокрема, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, засобів масової інформації та їх посадових осіб із зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньої діяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та скаргами про їх порушення);

– право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності (зокрема, дитина вправі особисто звернутися до державних органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів);

– право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та право на піклування батьків;

– право на освіту;

– право на майно та житло (зокрема, дитина наймача або власника житла має право користуватися ним нарівні з останнім);16-12-1000x1000

– право на працю та на зайняття підприємницькою діяльністю;

– право на об’єднання в дитячі та молодіжні громадські організації (при цьому створення дитячих організацій політичного та релігійного спрямування забороняється).

Разом з загальними правами людини, які належать неповнолітнім, законом передбачені і деякі особливі права дитини, специфіка яких обумовлена її потребою в особливому захисті, турботі і допомозі.

ЧИТАЙ БІЛЬШЕ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ДИТИНИ  В УКРАЇНІ


УЧНІ ШКОЛИ ПРО ПРАВА ДИТИНИ


Шкільний тренінг “Права дитини”

Що таке права людини?

zps1Права людини – це невід’ємні права кожної людини, незалежно від його національності, місця проживання, статі, етнічної приналежності, кольору шкіри, релігії, мови або інших ознак. Всі люди в рівній мірі володіють правами людини. Ці права взаємопов’язані, взаємозалежні і неподільні.

Загальні права людини найчастіше зафіксовані ігарантовані законом у формі договорів, звичаєвого міжнародного права, загальних принципів права та інших джерел міжнародного права. Міжнародне право в галузі прав людини покладає на держави зобов’язання по здійсненню діяльності з метою заохочення і захисту прав і основних свобод людини.

Універсальність і невід’ємність

Принцип універсальності прав людини – основа міжнародного права в галузі прав людини. Цей принцип, який вперше набув особливого значення з прийняттям Загальної декларації прав людини 1948 року, став постійно фігурувати у численних міжнародних конвенціях, деклараціях і резолюціях, що належать до сфери прав людини. Так, наприклад, на Всесвітній конференції з прав людини 1993 року у Відні було зазначено, що заохочення і захист прав людини і основних свобод — це обов’язок держави, яка не залежить від його політичної, економічної та культурної системи.

Кожна держава ратифікувала хоча б один з основних договорів в області прав людини, а 80% держав ратифікувало чотири і більше таких договорів, що відображає загальну згоду серед держав у відповідній сфері, накладає на них правові зобов’язання, і підтверджує принцип універсальності. Деякі базові норми в області прав людини закріплені звичайним міжнародним правом.

Права людини невід’ємні. Людину не можна позбавити їх, за винятком рідкісних випадків і відповідно до належної правової процедури. Так, наприклад, право на свободу може бути обмежено, якщо людина в судовому порядку визнаний винним у скоєнні злочину.

 Взаємозалежність і неподільність

Всі права людини являють собою єдине ціле, вони взаємопов’язані і взаємозалежні: будь то громадянські і політичні права, як, наприклад, право на життя, рівність перед законом або свобода вираження думок; економічні, соціальні і культурні права, як, наприклад, право на працю, громадську безпеку і освіта, або колективні права, як, наприклад, право на розвиток і самовизначення. Прогрес у дотриманні одного права сприяє прогресу в дотриманні інших прав. Таким же чином недотримання якого-небудь одного права негативно впливає на здійснення інших прав.

Принцип рівності і недискримінації

Принцип недискримінації – всеосяжний принцип міжнародного права в галузі прав людини. Цей принцип присутній у всіх основних договорах, що стосуються прав людини, і є центральною темою деяких міжнародних конвенцій з прав людини, таких як Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.

Принцип недискримінації застосуємо до кожної людини і поширюється на всі права людини і свободи, не допускаючи дискримінацію ні по одному з ознак, будь то стать, раса, колір шкіри або будь-який інший ознака. Принцип недискримінації доповнюється принципом рівності, що зафіксовано у статті 1 Загальної декларації прав людини: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах».

Права та обов’язки

Визнання прав людини означає не тільки право на їх здійснення, а й виконання певних зобов’язань. У відповідності з міжнародним правом держави беруть на себе зобов’язання щодо поваги, захисту та виконанню прав людини. Повага прав людини передбачає невтручання держави в здійснення прав людини і утримання від обмеження прав. Зобов’язання щодо захисту прав людини вимагає від держави не допускати правопорушень. Виконання прав людини зобов’язує державу гарантувати безперешкодне здійснення базових прав людини. На індивідуальному рівні, кожна людина повинна поважати права інших.

ЧИТАЙ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ БІЛЬШЕ